Психологічне безпліддя — глибоке поняття. Вважається, що це ситуації, за яких, незважаючи на фізичне здоров'я, вагітність не настає. Розберемо найпоширеніші з них, інформує Ukr.Media.
Страх
Перинатальні психологи стверджують, що жінка спочатку "вагітніє" головою, а потім вже тілом. Якщо вона відчуває впевненість у собі, у партнері, у завтрашньому дні, то головний мозок надсилає репродуктивній системі сигнал — "можна". І трапляється вагітність. Але якщо жінка перебуває у стані тривоги або страху за себе і за майбутнє, сумнівається у партнері, то в організмі починає вироблятися адреналін, який руйнує головний гормон материнства — окситоцин. І вагітність не настає.
Дефіцит любові
Покоління людей, які сьогодні знаходяться у репродуктивному віці, тобто це ті, кому 30-40 років, народилося у зовсім іншій, ніж зараз, системі виховання, часом досить жорсткій і такій, що не зовсім задовольняє потребу у коханні, розумінні і прийнятті. І ось жінка, у якої, скажімо, проблемні відносини з мамою, яка у дитинстві не отримала від неї любові і ласки, хоче й сама народити дитину, але приклад власної матері натякає на те, що цей досвід може бути болючим. Це досить часта причина психологічного безпліддя, яка вимагає особливого опрацювання.
Важлива робота
Цікаво, що значна частина пацієнток лікарів є успішними у кар'єрі і вміють заробляти гроші. Однак, саме робота, яку ніяк не можна кинути, з одного боку, створює страх втратити її, з іншого — "відсуває" репродуктивні функції жінки. Вона втрачає свою жіночу ідентичність, припиняє відчувати і правильно реагувати на сигнали тіла, адже якщо душа плаче, то саме тіло про це повідомляє. Робота зазвичай важлива для перфекціоністок, яким з дитинства казали — вчись, працюй, заробляй, забезпечуй. А це все ж таки чоловічі функції, які за їх домінуючого положення, можуть порушити роботу репродуктивної системи жінки.
Контроль
Неможливість вагітності на тлі прагнення жінки завжди і все контролювати — ще одна досить поширена проблема, з якою доводиться працювати. Такі жінки говорять собі — "Мені потрібна дитина і крапка". І коли народити не вдається, перетворюють своє життя, а також і життя партнера, на філію пекла на землі. Вони звикли, що все йде за встановленим заздалегідь планом і болісно реагують на невдачі. Основна причина такої поведінки — базова недовіра до світу, яка також ставить блок на відтворення потомства.
Неправильна мотивація
Лікарі зазвичай питають своїх пацієнток про те, навіщо їм потрібна дитина. І ось тут дуже важливо зрозуміти, які її справжні мотиви у материнстві. Можливо, що вона дитину зовсім не хоче, а ідея належить чоловікові або бабусям. Можливо, що малюк — це спосіб жінки відокремитися від батьків, довести, що вона вже доросла. Або вона боїться залишитися сама, оберігає себе, таким чином, від самотності, хоче бути комусь потрібною. А яка мотивація вірна, запитаєте ви? Просто дати життя новій людині, пізнати радість материнства і батьківства, народити плід вашого взаємного з партнером кохання. Ось це є конструктивним. Трапляється ще й так, що жінка зациклена саме на вагітності, а не на народженні дитини, особливо якщо вона не настає протягом багатьох років. Тож, на жаль, нерідкі випадки вагітності, що завмерла, бо мамою пацієнтка себе не бачить, тобто мета тут — не народження, а факт запліднення.
Серед інших деструктивних мотивацій:
- вагітність як легалізація шлюбу;
- матеріальна мотивація (отримання житлоплощі або статусу багатодітної родини);
- для збереження здоров'я — є думка, що вагітність "омолоджує організм".
- відмова від минулого (я тепер зовсім інша, я — мати).
ЕКЗ як спосіб життя
Так, деякі пацієнтки настільки "звикають" до боротьби за вагітність і за дитину, що це стає їх способом життя, звичною рутиною. Трапляється і таке, що неможливість мати дітей дає їм деякі привілеї у родині або зручний статус "жертви", відмовлятися від яких, зрозуміло, не хочеться. Тому що у цьому випадку її знімуть з п'єдесталу. І таку причину може бути складно виявити.
Що робити? Бути жінкою. Дозволити собі бути слабкою і довіряти світові. Приборкати жадобу контролю над життям і над партнером. І прислухатися до себе. Запитати себе: а чого я хочу? Як я себе бачу через п'ять років? Чи з цією людиною поруч? І не вимовляти слово "безпліддя".
