"Слова, які змушують замислитися": Що кажуть великі люди про жіночу зраду

Щастя людини полягає не в тому, що на її голову сипляться приємні події, як із рогу достатку, спонтанно та незаслужено. А в тому, щоб вміти своє життя підкоряти собі, контролювати та прогнозувати. І якщо ви вибрали людину собі в пару, не хочеться, щоб життя нагадувало дрімаючий вулкан, інформує Ukr.Media.

Розуміти, що людина буде з тобою до самої старості, не зрадить і не покине — ось у чому просте людське щастя.

"Я довіряю тобі, як самому собі", — чудова фраза.

Але довіряти в наші дні — небезпечно та безрозсудно. І сказати так про свою другу половинку можуть лише одиниці.

Інші живуть і наче, чекають каверзи. Скільки з'являється тем про те "як розпізнати зраду" на чоловічих та жіночих форумах. І далі їде набір ознак.

Наприклад, таких: чоловік став відразу відстороненим і грубим. Або, навпаки, підкреслено ніжним та уважним. Різка зміна у стосунках та настрої — насторожує.

Або поставив пароль на телефон та вимикає wi-fi. Теж причина, щоб насторожитися. Або взяв, та й викинув усі діряві шкарпетки. І купив дюжину нових. Почав користуватися парфумом. І стригтися став частіше, ніж раз на пів року.

Виходить, щоб жінка була спокійна і не турбувалася, її чоловік має бути схожим на кудлате чудовисько в дірах. Але кохання, як ми знаємо, зле. І навіть у чудовисько закохуються красуні. Просто тому, що момент настав. Нічого не буває вічним.

Ні штамп у паспорті, ні вінчання не гарантують того, що людина не втомиться від того, що є. І не вирішить кардинально змінити своє життя.

Та й чоловіки теж не відстають у своєму провидінні. Як тут не згадати популярний під час самоізоляції жарт про невірних дружин:

"Якщо ваша дружина на карантині перестала голити ноги, значить, раніше вона їх голила не для вас".

Антон Павлович Чехов з властивим йому іронічним ставленням до життя, писав так:

"Жінка, що зрадила, — велика холодна котлета, яку не хочеться чіпати, бо її вже тримав у руках хтось інший".

І втішав тих, кому ця котлета дісталася на вечерю:

"Скажи дякую, що дружина зрадила тобі, а не Батьківщині".

Мовляв, обійшлися малою кров'ю. Любовні невдачі в автобіографію можна не заносити.

Багато чоловіків в анонімних повідомленнях в інтернеті зізнаються, що ніколи не приїжджають із відрядження раніше за намічений термін. А якщо так трапляється, за добу дзвонять своїм дружинам та попереджають: "Я буду о 19-00. Чекай".

Іноді краще заплющити очі на проблему, ніж розгрібати її наслідки. Це, звісно, страусина позиція. Але не всім під силу розлучитися з тією звичною колією, якою твої колеса їздять роками: поділити майно, віддати дітей на виховання тещі, почати готувати та прати собі самому.

У Володимира Висоцького на цю тему є геніальні слова:

"Сильніше, ніж зрада, а боюсь тільки не дізнатися про зраду. Жахливо любити людину, яка цього вже не заслуговує".

Бути ошуканим огидно. І любити перевертня, який живе на два фронти — теж.

Треба поважати людей, які мають сміливість сказати: "Кохання було, тепер його нема. Я люблю іншу. Або іншого". Так, боляче. Так, ножем у серці. Але принаймні чесно.

І ще якщо поміркувати над фразою "не дізнатися про зраду". Якщо відкинути всі ці дурні ознаки у вигляді шкарпеток та паролів, то як можна не помітити різницю у стосунках? Втрату інтересу, скритність, задумливість та відчуженість.

Любити двох людей однаково — неможливо. Це лише спроба сісти на два стільці одразу, бо так зручно. І не треба нічого міняти. Не треба нікого відпускати.

Парадокс любові у тому, що чоловіки, зазвичай, шукають жінок вірних, відданих. Це зумовлено інстинктом: їм важливо, щоб самка присвятила всю себе вихованню їхнього потомства, а не бігала по дахах, як кішка.

І водночас чоловіки готові в чергу вишиковуватися за тими, по кому таємно зітхає весь офіс, закохана вся вулиця або половина земної кулі (співачки, актриси).

Ми лише люди. Ми маємо багато суперечностей. Ми твердимо собі, що ми розумні та не маємо права на помилку. Але завжди ці помилки робимо. І чекаємо на прощення... Але не вміємо прощати.