Як тільки мені виповнилося 24 роки, я вийшла заміж за Артема, інформує Ukr.Media.
До цього зустрічалися 3 роки, планували одружитися набагато раніше, але наші батьки, що мої, що його, не хотіли нашого весілля. Одружилися на зло їм, можна сказати.
Весілля грали на свої накопичені кошти, батьки не допомагали. Перший час мешкали в орендованій квартирі, через півроку взяли іпотеку. По грошам плата була однаковою, краще за своє платити, ніж за чуже.
З часом, моя мама, зрозумівши серйозні наміри Артема, прийняла мій вибір і помирилася з нами, стала допомагати трохи, то продуктів з городу привезе, то в прибиранні допоможе. Я була дуже рада. коли мама знову стала добре до мене ставитися. А дізнавшись Артема ближче, вони стали взагалі не розлий вода.
А ось з ріднею чоловіка довелося набагато складніше. У чоловіка є рідна молодша сестра, яка, до нашого весілля з ним, сиділа біля брата на шиї і ні в чому собі не відмовляла. А зараз самій доводиться працювати і прогодовувати себе. Тим більше, що свекруха на пенсію вийшла, її скоротили з роботи, а на пенсію 8 тисяч довго не протягнути.
Згодом їм довелося помиритися з чоловіком, так як у них все зовсім погано стало, а у нас, навпаки, справи пішли в гору. Свекруха стала жебракувати у нас. Робити нема чого, стали допомагати, як ніяк рідня. Незважаючи на їх фальшиво-доброзичливе ставлення до Артема, зі мною вони воювали, а його сестра мене взагалі терпіти не могла. Кожен їхній візит до нас я розцінювала як лихо.
В останній їхній візит ми сильно посварилися.
— «Так вистачить до нас вже ходити і вимагати гроші! Роботи повно, захочеш — знайдеш! Приходьте до нас, мене не поважаєте, а гроші то просите все одно!»
— «А ти взагалі рота не відкривай, вкрала у мене брата, зараз з-за тебе стільки проблем накопичилося, а хто їх вирішить?»
«Ось це нахабство» — подумала я. Сварка закінчилася тим, що я з принципу чоловіка змусила не давати їм грошей і щоб вони пішли геть, інакше назавжди піду я.
Коли вони пішли ні з чим, чоловік посварився зі мною з-за мого категоричного відношення до його рідні.
— «Дорогий, ну ти ж чув, як вони до мене ставляться? Я мусила мовчки слухати це все і терпіти? А також дивитися, як вони до тебе на шию сідають. Потім будеш всю зарплату віддавати їм? А нічого, що у нас іпотека, кредит?»
Мої аргументи йому було нічим крити і довелося погодитися зі мною. Зв'язок з ними підтримувалася, але грошей вони не отримували. Страшно було уявити, що вони про мене думали.
Нарешті нам дали відпустку, ми спеціально хотіли в один і той же час, щоб удвох полетіти куди-небудь. Вирішили до Туреччини — дешевше, ніж у Криму, та й всі туди їздять. Моя мама в цей час гостювала у бабусі в селі, довелося попросити свекруха подоглядати за нашими квітками будинку.
— «Мама, всього пару тижнів, і ми будемо вдома. За це дамо вам грошей» — підкупив їх чоловік.
Почувши про гроші, вони одразу погодилися.
Це були одні з найкращих 2 тижнів у моєму житті: сонце, пляж, коханий чоловік поруч, все включено. Коли поверталися додому, я захотіла відвідати бабусю в селі, вся рідня зібралася, чоловік поїхав зі мною.
Ще один відмінний тиждень в селі, я вже й забула, як це, бігати за гусьми по дорозі, доїти корову своїми руками і збирати яйця з-під курей. Артем ніколи не був до цього в селі, для нього це було чимось незвичайним і класним, йому сподобалося.
Коли повернулися додому, всі враження від відпустки були розбиті про реальність, яку мені підготувала рідня чоловіка. Сестра чоловіка переїхала до нас додому! В квартирі повний безлад, сморід як на смітнику, квіти всі зів'яли, видно, що їх ні разу не поливали. Свекруха сиділа на кухні і варила якийсь суп.
Ми з Артемом пішли в рознос.
— «Що тут сталося? Якого ви тут влаштували взагалі? Просили тільки поливати квіточки, а не руйнувати наш дім!» — я сказилася.
— «Я сподівалася, що ти не повернешся з відпустки і пропадеш. Пройшло вже 3 тижні, а ви сказали, що всього на 2 тижні їдете. Чого квартирі пропадати, ось доньку і прилаштувала! Самі винні! Поїхали надовго, тепер тут ми будемо жити!» — поважно відповіла свекруха.
Чоловік був переповнений гніву і вигнав свою горе-рідню з дому, викидаючи з балкона їх шмотки, викидав як можна далі, щоб їм важче було збирати їх. А вони образилися на нас. Мовляв ми самі не попередили їх, що не на 2 тижні, а на 3 виїхали, та ще й грошей їм не заплатили обіцяних.
Та як взагалі можна так жити? Такі нахабні! Тепер цей бардак і за місяць не прибрати, а сморід вивітрюватися буде півроку. А вони примудрилися напартачити всього за 3 тижні.
