Офіціантка завжди з усмішкою обслуговувала грубого клієнта. Коли він помер, сталося те, про що вона ніяк не могла подумати!

Здавна золоте правило моралі: «Стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе» є одним з основоположних принципів у всіх релігіях і філософіях. Якщо хтось ставиться з добротою навіть до грубої людини, то рано чи пізно це буде винагороджено. Так і сталося з американською офіціанткою з невеликого містечка в штаті Техас, інформує Ukr.Media.

Кожен день впродовж шістнадцяти років ветеран Другої світової війни Уолтер Сворд ходив в одне і те ж кафе в рідному містечку Браунсвіллі. Чи то була сонячна погода, чи сильний дощ, старий завжди сидів на одному і тому ж місці. Весь цей час його обслуговувала одна і та ж офіціантка - Меліна Салазар.

Уолтер був клієнтом не з приємних. Він постійно бурчав і був незадоволеним. То каву йому подали вже холодною, то омлет був недосолений. Нерви багатьох офіціанток не витримували його причіпок. Одна тільки Меліна спокійно і навіть з усмішкою зустрічала ветерана. Салазар дбала про Сворда, як про рідного батька, стійко витримуючи його докори.

Але потім Сворд перестав ходити. Дівчина занепокоїлася про постійного відвідувача. І тут їй в руки попалася міська газета. Там в розділі некрологів вона прочитала, що на вісімдесят дев'ятому році життя Уолтер Сворд помер уві сні у себе вдома кілька днів тому.

Офіціантці щиро стало шкода старого. Адже, по суті, вся його грубість і буркотливість пояснювалася тим, що багато років він був самотнім. Посумувавши, Меліна думала, що більше вже ніколи не почує цього імені. Проте все тільки починалося.

На наступний день після сумної звістки в кафе прийшов новий відвідувач. Раніше Салазар його не бачила. Але незнайомець прибув не для того, щоб перекусити. Він як раз шукав Меліну. Чоловік виявився адвокатом. В його обов'язки входило виконати останню волю покійного Сворда.

Дівчина довго не могла зрозуміти, а причому тут вона, проста офіціантка. І тоді адвокат розповів таке, від чого у Меліни відвисла щелепа. Старий вирішив віддячити їй за доброту і поблажливість до нього. Уолтер залишив у спадок Меліні п'ятдесят тисяч доларів. Але і це виявилося не все. У ветерана війни був автомобіль. Відтепер він належав добрій офіціантці.

Виявилося, що всі ці роки Сворд ходив до кафе тільки заради неї. Вона була єдиною, хто міг зрозуміти його. Салазар була тією, що спокійно переносила його бурчання.

Історія Меліни і Уолтера в котрий раз доводить, що усмішкою, добротою і турботою можна розтопити навіть крижане серце.