Чи завжди відсутність ревнощів у стосунках є нормою

Кіно і соціальні шаблони транслюють нам, що ревнощі потрібні, "ревнує — це означає, що кохає". А коли через зради розпадаються найміцніші пари — мимоволі ми думаємо, що завжди варто бути напоготові. А якщо один з партнерів взагалі не відчуває ревнощів? Чи говорить це про байдужість? Давайте розбиратися разом, інформує Ukr.Media.

Що таке ревнощі і звідки вони беруть свій початок

Ревнощі — негативно забарвлені почуття, які не закладені у нас на генетичному рівні, людина народжується не знаючи, що це таке. Ревнощі закладаються у нас з віком і вихованням.

Від народження дитина вважає маму центром Всесвіту і боїться її втратити. У міру дорослішання вона потроху відокремлюється від неї, створюючи почуття прихильності з іншими дорослими: татом, бабусею або дідусем. Але глибокий зв'язок з матір'ю все одно зберігається на довгі роки — мама все одно залишається центром, до якого ведуть усі ниточки. І якщо раптом з'являється відчуття, що мами мало — і мало її через те, що вона дарує свою увагу комусь (або чомусь) іншому, то вмикаються ті самі ревнощі, про які до цього часу дитина не знала. Причиною може бути і робота, і часта відсутність матері у полі дитини, тобто щось таке, що демонструє їй: за увагу мами потрібно боротися. Це нестача прихильності, дефіцит батьківської любові.

І якщо у дорослому віці нам не вдається повністю сепаруватися від мами, то весь центр з неї ми переміщаємо на партнера і боремося вже за його постійну увагу. Починаємо відчувати сильну емоційну залежність, так само, як відчували до мами.

Патологічні ревнощі і цілковита відсутність сумнівів у партнері, як дві крайності

Є ревнощі неадекватні: коли у людини виникає майже параноя, і через те, що хтось на когось подивився, у голові може народитися ціла історія про можливу зраду. Такі затяті ревнивці влаштовують стеження, допити, перевіряють телефон і одяг на предмет слідів зради, бачать докази там, де їх немає. Такі ревнощі вбивають відносини — за статистикою на 3-му місці з причин розлучень стоять саме вони. Позитивна дитяча історія з батьками захищає нас від такого сценарію.

А є й друга крайність — коли ревнощів немає зовсім. Якщо раптом хтось у парі починає відверто фліртувати з третьою стороною або ж приймати знаки уваги, а другий партнер при цьому не помічає очевидного (ревнощі просто не з'являються), то ці відносини не є для нього винятковими і йому все одно.

Чому немає ревнощів до людини, яка є дуже важливою для вас

Але часом ми думаємо, ніби не здатні на ревнощі, а виявляється, що просто боїмося їх проявляти. У дитинстві людині може бути закладена установка — ревнувати соромно ("не ревнуй маму до братика, він ще маленький — йому мама більше потрібна"), тим самим природні дитячі мотиви були пригнічені. Зрештою, у дорослих відносинах така людина не помічає свої ревнощі до партнера або проявляє їх через "необґрунтовану" злість — а партнер вважає, що до нього ставляться з байдужістю.

Прояви ревнощів відрізняються й за статевою ознакою: чоловіки ревнують втричі сильніше за жінок, коли справа стосується сексуального зв'язку з кимось ще — це пов'язано зі стратегією закріплення батьківства. Сторонній емоційний зв'язок вони можуть тривалий час не помічати, оскільки переживати за це — еволюційна доля жінки. Так склалося, що жінка була змушена утримувати партнера, щоб забезпечити собі і потомству максимально комфортне існування — тому навіть у сучасному світі вона є більш чутливою до таких речей.

Якщо ж ревнощі до важливої для вас людини відсутні у тих випадках, коли їм варто було б з'явитися, то варто подумати про особисті межі, які ви встановлюєте з іншими людьми. Можливо, у вас розмита та сама "норма дозволеного" стосовно вас.