Якось до Бога прийшла жінка.

Її спина була зігнута під вагою великого мішка, передає Ukr.Media.

-Ти втомилася, жінко? - занепокоївся Господь. - Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

- Спасибі, я ненадовго, - відмовилася жінка. - Тільки попрошу - і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапиться? Ніколи собі цього не пробачу!

- Що ти не готова собі пробачити?

- Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я саме і прийшла, щоб попросити Тебе: Господи, спаси і сохрани його!

- Я тільки цим і займаюся, - серйозно сказав Господь. - Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?

- Ні, але. У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий - все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він заб'ється, і йому буде боляче.

Що ж, наступного разу він буде обережніше, тому що дізнається, що таке біль, - відповів Господь. - Це дуже хороший досвід! Чому ти не хочеш дати йому навчитися?

- Тому що хочу позбавити його від болю! - гаряче вигукнула мати. -Ти бачиш - я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.

- І тепер хочеш, щоб я обклав його соломою з усіх боків? Добре. Гляди ж!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається пробратися крізь солому, але марно. Син метався, пробував розірвати солом'яне кільце, впадав то в розпач, то в лють. А в кінці кінців дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум'я, і всю картину миттєво затягнуло димом.

- Синку! - закричала жінка. -Синку, я йду на допомогу!

- Хочеш підкинути в багаття ще соломи? - запитав Господь.

- Май на увазі: чим більше соломи стелять батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за будь-яку ціну. Якщо ж це не вдасться, то він може і зовсім почати марнувати життя. Адже він не знає, що таке біль, і що таке свобода вибору - теж. Ти думаєш, що це мішок соломи, але насправді це мішок проблем.

У ньому знаходяться всі жaхи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена. Все, про що ти думаєш і тривожить, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина так втомилася.

- Виходить, я не повинна піклуватися про сина?! І це говориш мені Ти, Господи?

- Дбати - хоч греблю гати. Але ось турбуватися ти не повинна. Адже я теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити мою справу. Просто не заважай мені! Але це, як я розумію, питання віри.