Коли я був зовсім малий, у мого батька був один з перших телефонів у нашому районі, інформує Ukr.Media.
Я добре пам'ятаю відполірований старий корпус, прикріплений до стіни. Блискуча трубка висіла на стороні коробки. Я був занадто малий, щоб діставати до телефону, але слухав із захопленням, коли по ньому розмовляла моя мати.
Тоді я виявив, що десь всередині чудового пристрою, живе дивовижна людина - її звали «Інформація, будь ласка» і не було нічого, чого би вона не знала. «Інформація, будь ласка» може надати будь-чий номер і правильний час.
Мій перший особистий досвід з цим джином у пляшці відбувся одного разу, коли моя мати відвідувала сусідку. Бавлячись у верстата в підвалі, я вдарив молотком по пальцю. Біль була жахливою, але, схоже, не було ніяких причин плакати, бо не було нікого, щоб висловити співчуття. Я ходив по хаті, смоктав свій пульсуючий палець.
Телефон! Швидко побіг за табуреткою у вітальню, і потягнув її до телефону. Піднявшись нагору, я відчепив трубку, і притиснув її до вуха.
«Інформація, будь ласка», - сказав я в трубку. Клацання або два, і невеликий чіткий голос говорив мені у вухо.
«Інформація».
«Я пошкодив палець...» Сльози почали бігти тепер, коли у мене була аудиторія.
«Хіба твоя мати не вдома?» - почув я питання.
«Вдома нікого немає, крім мене», - сказав я.
«У тебе кровотеча?» - запитав голос.
«Ні, - відповів я - я вдарив молотком по пальцю, і це боляче».
«Ти можеш відкрити свій холодильник?» - запитала вона.
Я сказав, що можу.
«Тоді візьми шматочок льоду і тримайте його на своєму пальці» - сказав голос.
Після цього я дзвонив «Інформація, будь ласка» з будь-якого приводу. Я попросив її допомогти з моєю географією, і вона сказала мені, де Філадельфія. Вона допомогла мені з математикою. Вона сказала мені, що мій вихованець бурундук, якого я зловив в парку напередодні, буде їсти фрукти і горіхи.
В інший день я розмовляв по телефону.
«Інформація, Будь Ласка».
«Інформація», - сказав тепер знайомий голос.
«Як пишеться «fix»?» - запитав я.
Потім був час, коли у Петі, наша улюблениця канарейка, померла. Я подзвонив «Інформація, будь ласка» і розповів їй сумну історію. Вона слухала, потім говорила звичайні речі, які дорослі кажуть, щоб заспокоїти дитину. Але, я був не спокійний. Я запитав її: «Чому птахи повинні так гарно співати і радувати всі сім'ї, тільки щоб стати купою пір'я на дні клітки?»
Вона, мабуть, відчула мою глибоку заклопотаність, тому що тихо сказала: «Завжди пам'ятай, що є інші світи, в яких можна співати».
Чомусь я відчував себе краще.
Все це відбувалося у невеличкому містечку на північному заході Тихого океану. Але, коли мені було 9 років, ми переїхали через всю країну в Бостон. Я дуже сумував за своїм другом.
«Інформація, будь ласка» залишилася в тому старому дерев'яному ящику у будинку, і я чомусь ніколи не думав спробувати високий, блискучий новий телефон, який стояв на столі в залі.
Коли я виріс, в підлітковому віці, спогади про ті дитячі розмови ніколи не залишали мене. Часто, в моменти сумнівів і здивування я згадую безтурботне почуття безпеки, яке у мене було тоді. Тепер я оцінив, яка терпляча, розуміюча і добра вона, мала витрачати свій час на маленького хлопчика.
Кілька років потому, по дорозі на захід в коледж, мій літак посадили в Сіетлі. У мене було близько півгодини між польотами. Я поговорив близько 15 хвилин по телефону з моєю сестрою, яка жила там зараз. Потім, не думаючи, що я роблю, я набрав свого рідного оператора і сказав: «Інформація, будь ласка». Дивним чином я почув такий милий, ясний голос, який так добре знав.
«Інформація».
Я не планував цього, але я чув, як сказав: «Не могли б ви, будь ласка, сказати мені, як пишеться «виправити»?
Була довга пауза. Потім прийшла тиха відповідь: «Я думаю, що ваш палець, повинно бути, вже зажив, так?»
Я засміявся. «Так що це дійсно все ще ти», - сказав я. «Цікаво, ти хоч уявляєш, як багато ти значила для мене тоді».
«Цікаво, - сказала вона, - чи ти знаєш, скільки важать для мене твої дзвінки. У мене ніколи не було дітей, і я з нетерпінням чекала твоїх дзвінків».
Я сказав їй, що часто думав про неї протягом багатьох років, і я запитав, чи можу я подзвонити їй знову, коли повернуся, щоб відвідати свою сестру.
«Будь ласка, - сказала вона - просто попроси Саллі».
Три місяці потому я повернувся в Сіетл. Інший голос відповів: «Інформація.».
Я попросив Саллі.
«Ви друг?» - спитала вона.
«Так, дуже старий друг», - відповів я.
«Мені шкода, що доводиться говорити вам це», - сказала вона - Саллі працювала неповний робочий день останні кілька років, тому що вона була хвора. Вона померла п'ять тижнів тому».
Перш ніж я міг повісити трубку, вона сказала: «Зачекайте хвилинку. Ви сказали, що вас звуть Пол?»
«Так», - відповів я, незважаючи на свою скорботу.
«Саллі залишила вам повідомлення. Вона записала це на випадок, якщо ви зателефонуєте. Дозвольте мені прочитати це вам. У записці було сказано: «Скажи йому, що я все ще думаю, що є інші світи, в яких можна співати. Він зрозуміє, що я маю на увазі».
Я подякував їй і повісив трубку. Я точно знав, що означали слова Саллі.
