Правильно мені говорила мама: "Подумай, перш ніж виходити заміж за людину у 20 років, якщо тобі відразу здається що це він — той самий", інформує Ukr.Media.
З моїм чоловіком у мене було все саме так, як сказала мені мама. Начебто була закохана, хотіла від нього дітей і ми навіть розписатися встигли, але не тут-то було.
Після весілля нам довелося деякий час пожити у його батька. Він був вдівцем, мати чоловіка померла близько 7 років тому. Свекор був чоловіком молодим і дуже розумним. Завжди сам розв'язував всі проблеми, не лише свої, а й часом наші. Допомагав грошима і просто давав слушні поради про те, як влаштоване це життя. Слухати його було одне задоволення, і ми часто засиджувалися до пізньої ночі, розмовляючи про щось цікаве.
Він був повною протилежністю свого сина, який не те щоб цвях забити не зміг (як виявилося пізніше), але і в ліжку у нас були проблеми. І з часом я зрозуміла, що закохана у свекра, тому що саме такого чоловіка я уявляла все своє життя як свого чоловіка.
Що робити тепер я не знаю, розлучатися боюся, тому що втрачу зв'язок зі свекром. Йому в почуттях поки не зізнавалася, але мені здається настане той момент, коли я не стримаюся і просто поцілую його. А що стосується нього, я не розумію, підозрює він щось чи ні. Мені здається, що це схоже на якийсь крик душі.
Чоловік мій поки нічого не підозрює, бо я дуже скритна дівчина, та й розмовляти ми останнім часом почали набагато менше.
Дійшло до того, що в ліжку зі своїм "коханим" я вже давно уявляю свекра і для мене це хоч якась віддушина. В душі я мрію, щоб ми були разом, і іноді перед сном я закриваю очі і мені приходять якісь безглузді картини того, як ми разом виховуємо наших дітей і любимо один одного...
