Звідки в радянські часи з’являлася індійська розчинна кава і що заварювали замість неї

Кава в зернах і мелена в магазинах іноді бувала, хоч і не завжди. А от розчинна кава в бляшанці — особливо знаменита індійська, «з індіанками» — була рідкістю. Купити її було важко. Її діставали. Звідки вона бралася, що насправді наливали в чашки замість неї та чому ці бляшанки живуть і досі?

Звідки взялася банка «з індіанками»

У Радянському Союзі справжня кава була ознакою заможності. Якщо звичайну мелену каву (часто вже щедро розбавлену цикорієм) ще можна було «вполювати» на полицях, то розчинна слугувала своєрідною твердою валютою. Її дарували лікарям, несли як хабар потрібним людям і ставили на стіл лише для найважливіших гостей.

Найбільший попит мала індійська кава. Розчинний порошок фасували в бляшанки по 50 і 100 грамів, а на етикетці красувалися жінки в сарі. У побуті її так і прозвали — «з індіанками».

Чому саме Індія? СРСР та Індія торгували без доларів. Розрахунки велися в неконвертованих рупіях, за які Індія віддавала чай, чорний перець, тканини та каву. Витрачати дорогоцінну валюту не доводилося. У 1972 році індійська Кавова рада домовилася з радянським торгпредством про прямі продажі — для початку 3 тисячі тонн кави. Співпраця виявилася настільки вигідною, що у 1970-х і на початку 1980-х близько 45% всього індійського кавового експорту йшло до СРСР і країн Східної Європи. А в контракті на 1991 рік ішлося вже про величезні обсяги: 30 тисяч тонн зерна і 4 тисячі тонн розчинної.

Дефіцитну розчинну каву в роздрібний продаж майже не викидали — її розподіляли.

Найчастіший шлях такої банки додому — замовлення через профспілку на роботі. Раз на місяць або до великого свята, на зразок Нового року, працівникам видавали «продуктовий набір». Там, поміж палкою сухої ковбаси, шпротами та банкою згущеного молока лежала заповітна бляшанка.

У так званих «столах замовлень» дефіцитний товар був приманкою. Щоб забрати банку кави, покупця змушували брати щось непопулярне «на додачу». Хочеш індійську каву? Купи ще три кілограми перловки, пшоно або кілька банок морської капусти, яка роками припадала пилом на полицях.

Своя розчинна: як Дніпро рятував ситуацію

Щоб хоч якось задовольнити величезний попит на розчинну каву, держава вирішила налагодити власне виробництво.

У 1972 році Дніпропетровський комбінат харчових концентратів запустив першу в країні лінію з виробництва власної розчинної кави. Обладнання для цього постачала данська фірма NIRO. Це підприємство не лише забезпечувало кавою тоді, а й успішно пережило всі кризи: сьогодні воно відоме під брендом «Золоте Зерно» і продовжує масово випускати каву та кавові напої, які є в кожному сучасному супермаркеті.

Від жолудів до ячменю: що ми пили насправді

Але що пили люди щодня, коли бляшанка «з індіанками» береглася для свята? У хід ішли сурогати.

На полицях гастрономів стояли десятки видів «кавових напоїв», у багатьох з яких кави не було зовсім. Основою були обсмажені ячмінь, жито, цикорій, жолуді та навіть каштани. Якщо на пачці писали, що натуральна кава там є, її частка становила від мізерних 5% до 35%.

Особливий спогад дитинства — це садки та ясла. Малюкам натуральну каву не давали взагалі. Натомість на сніданок у величезній каструлі варили «каву з молоком». Пропорції були незмінними: на одну склянку брали 6 грамів злакового кавового напою, 100 мілілітрів молока та цукор. Цей специфічний смак паленого ячменю та гаряча молочна пінка запам'яталися багатьом поколінням.

До речі, найвідоміші дніпровські напої «Дніпро» та «Ранок» (основа — ячмінь та цикорій) нікуди не зникли, їх досі виробляють і купують.

Бляшанки служать і досі

Коли кавовий порошок закінчувався, бляшанку не викидали на смітник — їй знаходили нове застосування на довгі роки.

Мабуть, не було жодної родини, у якої порожня банка не стояла б у гаражі, на балконі чи в коморі. У неї зсипали цвяхи, іржаві шурупи, гайки, ґудзики, радіодеталі та інший незрозумілий дріб'язок. У багатьох родинах ці банки стоять досі: старі радянські цвяхи давно не потрібні, а викинути раритетну бляшанку — шкода.